Це свято було засновано в 90-х роках 20 століття і було створено для того, щоб різні гілки слов'янських народів пам'ятали про свої історичні коріння, прагнули зберегти свою культуру і багатовіковий зв'язок один з одним. Воно з'явивилося як наслідок розпаду СРСР, коли утворилося більше незалежних слов'янських держав, і виникла необхідність до налагодження дружніх і партнерських відносин у нових умовах.
Слов'янські племена розмовляли давньослов'янською мовою, відрізнялася вона тільки діалектами і акцентами, що ми бачимо і по нині.
Виділяються західні слов'яни (поляки, сілезці, словінці, чехи, словаки,
кашуби, морави і лужичани), східні слов'яни (росіяни, білоруси,
українці) і південні слов'яни (болгари, серби, хорвати, боснійці,
македонці, словенці, чорногорці).
В античних (римських і візантійських) літературних пам'ятках назва слов'ян виглядає як «склавини» (грец. Σκλαβηνοί, лат. Sklavīnî), в арабських джерелах як «сакаліба», іноді зі слов'янами зближують самоназву однієї з груп скіфів «сколоти» і етнонім «венеди».
У викладі «Повісті временних літ» післяпотопні події постають так :"...По разрушении же столпа и по разделении народов взяли сыновья Сима восточные страны, а сыновья Хама - южные страны, Иафетовы же взяли запад и северные страны. От этих же 70 и 2 язык произошел и народ славянский, от племени Иафета - так называемые норики, которые и есть славяне...[] .... Так же и эти славяне пришли и сели по Днепру и назвались полянами, а другие — древлянами, потому что сели в лесах, а другие сели между Припятью и Двиною и назвались дреговичами, иные сели по Двине и назвались полочанами, по речке, впадающей в Двину, именуемой Полота, от неё и назвались полочане. Те же славяне, которые сели около озера Ильменя, назывались своим именем — славянами, и построили город, и назвали его Новгородом. А другие сели по Десне, и по Сейму, и по Суле, и назвались северянами. И так разошелся славянский народ, а по его имени и грамота назвалась славянской."
